АН НА РА СУ МА НА РА. Том 2

Мене звуть Ян Айкращий.
І так, я звик бути найкращим. Таких, як я - одиниці на сотню.

Я народився й виріс у заможній, турботливій родині. Природа теж не поскупилася: дзеркала зі мною чемні, а люди - заздрісні. Моє життя схоже на рівну дорогу, що веде тільки вперед - до світлого, безсумнівного майбутнього.

Так було доти, доки я не зустрів його.

У парку атракціонів, серед галасу й штучних вогнів, стояв фокусник. Старий. Смішний. Здавалося, абсолютно зайвий у цьому світі.
«Бозна-чим займається… Яка вбогість. Як він узагалі заробляє на життя? Просто марнує час» - зневажливо подумав я й хотів піти далі.

Та не пішов.

Кожен його рух різав повітря, мов лезо. Кожен жест був точний, немов вирізьблений. Усмішка з’являлася й зникала, наче окрема ілюзія. Слова прості, але дивним чином чіплялися за свідомість. Я пішов, та фокусник пішов зі мною у моїх думках.

Він не виходив із голови.

І тоді в мені оселилося питання, від якого не сховатися: невже професія фокусника - така вже жалюгідна? Хіба творити дива гірше, ніж вершити суд, обвинувачувати чи захищати? Хіба це не та сама влада над увагою, вірою, реальністю?

То, може, проблема не в ньому.

Може, вона в мені.